Інтерв’ю голови Вінницької обласної державної адміністрації Валерія КОРОВІЯ газеті «Колос»

  — Валерію Вікторовичу, не за горами завершення ще одного року. Традиційне запитання: які реальні справи можна записати до позитиву у розвитку Вінниччини за 2016-й? Що з певних причин, на Ваш погляд, не вдалося?

  — Насправді 2016 рік був непростим, але достатньо успішним. Непростим з огляду на те, що ми розуміли, які перед нами стояли виклики. Насамперед, непроста суспільно-політична ситуація, і вона рівною мірою впливала на прийняття дуже багатьох рішень.

  Постійно відчувається елемент політичної напруги, яка створює нервозність ситуації. Це реальний факт.

  Але, разом з тим, якщо подивитися на реальну статистику, ми можемо засвідчити, що це був один з найуспішніших років для Вінницької області за всю новітню історію Української держави, за останні 25 років.

  Так, Вінниччина має чудові показники загалом в секторах економіки.

  Аграрії, завдячуючи сприятливим природним умовам, новим інвестиціям і сучасним технологіям конкурентоздатності в сфері аграрного бізнесу, мають історичний рекорд урожаю — 5,7 млн. тонн зерна. Але, що дуже важливо, завдячуючи тому, що Уряду вдалося розбити штучно створені картельні угоди або монопольні утворення, які були в попередні роки, коли під час збирання врожаю падали ціни на сільськогосподарську продукцію, то в цьому році, завдяки тому, що запрацювали конкурентні механізми, ми маємо не тільки успішний вал зерна та позитивну динаміку цін на продукцію поля, це позитивно вплинуло і на формування економічної складової у сфері аграрного бізнесу. Це позитивно вплинуло на зростання більше ніж у два рази доходів місцевих бюджетів у сільській місцевості. Це стало позитивним фактором і для виплат по земельних і майнових паях селянам — люди отримали майже в 1,7 раза дивідендів більше, ніж минулими роками.

  Підсумки року додають оптимізму ще й у тому плані, що маємо кращі показники в державі по валовому виробництву молока, а завдячуючи проекту ХПП «Миронівський хлібопродукт» вперше посіли перше місце по виробництву м’яса. Нам вдалося наростити надходження до місцевих бюджетів. На сьогодні, якщо проаналізувати цю тенденцію в місячному вимірі, то надходження до бюджетів вдвічі перевищують минулорічні. Бюджети розвитку в році, що завершується, за рахунок бюджетної децентралізації складають 2 млрд гривень. Це, задумаймось, в 10 разів більше, ніж було в 2014 році!

  І це не мертвий капітал, це реальні справи, це спостерігають люди, тому що, висловлюючись доступно, вікна міняються, дахи ремонтуються, утеплюються фасади, дороги асфальтуються.

  Зважте, що все це на фоні дуже непростої ситуації на сході України. До речі, Вінниччина робить свій значущий внесок і в обороноздатність країни, у зміцнення кордонів та військових частин, дислокованих на нашій території.

  Завдячуючи діям нового Уряду, нам цьогоріч вдалося відновити реконструкцію доріг. Скажу відверто, що ми цього не очікували, отож коли надійшов фінансовий ресурс, не була готовою до цього автодорожна служба, не були розроблені проекти і кошторисна документація, але ми зуміли швидко налагодити механізм, виконали роботи і маємо дуже амбітні плани на 2017 рік: нині працюють десять проектних груп і в Агенції автомобільних доріг захищаємо програму на залучення 1,5 млрд. гривень. Прогнозую, що рух у цьому напрямку за два—три роки кардинально змінить в якісному плані державні дороги на теренах області.

  Вважаю, що цьогорічні позитивні економічні показники — фактичний фундамент для наступного кроку. Ми підтримуємо дії Уряду, щоб ці кількісні показники, ці підвалини, які ми відчули в 2016-ому, дали можливість реально покращити рівень доходів наших громадян у 2017-ому. Тому ми приділяємо особливу увагу прийняттю бюджету на наступний рік, зокрема, закладаємо підвищення заробітних плат вже у січні вчителям на 50 відсотків, медикам — на сорок відсотків. Підвищення стосуватиметься і працівників галузі культури, соціального захисту. Загалом 110 тисяч людей, які отримують заробітну плату в місцевих бюджетах.

  Ми спрацювали на позитив, але дуже непросто просувається цей процес, бо є в Україні політичні сили, яким не подобаються зміни на краще, вони прагнуть якимось чином кинути тінь на результати роботи владної команди. Ситуація непроста. Подивіться, що робиться: два тижні тому — хакерська атака на сервери Мінфіну, Держказначейства, Пенсійного фонду. Для чого це робиться? Це зроблено певними силами з єдиною метою: спровокувати невчасну виплату людям заробітної плати, пенсій, грошового забезпечення військовим і т. д.

  І здається дивним, коли триває хакерське втручання і якийсь представник опозиційної політичної сили звинувачує у несвоєчасності таких виплат. На кого тоді такі опозиціонери працюють, кому вони підіграють? Втручання у роботу цих державних органів якраз і розраховане на викликання у людей невдоволення. І цьому підіграють певні політичні сили. А недавня хакерська атака на сайт «Укрзалізниці»?! Комусь дуже хочеться, щоб на новорічно-різдвяні свята діти не поїхали до своїх батьків, хтось не зміг дістатися до баз відпочинку. Спеціально розхитувалася ситуація і дискусія навколо «Приватбанку», але банк націоналізовано, стабілізується його робота під 100% гарантії по депозитних вкладах.

  Тобто на фоні успішного в економічному плані року роботи ми повинні зрозуміти, що на сьогоднішній день маємо справу із відкритою агресією проти України, загроза йде не лише на лінії зіткнення проти української незалежності, а, скористаюсь військовою лексикою, по всіх фронтах. У такий непростий час усі політичні сили повинні об’єднуватись, а не збурювати ситуацію.

  Все ж в наступний рік дивлюсь з оптимізмом.

  — За якими рейтинговими показниками нині визначається розвиток місцевих територій і з огляду на це, яку позицію посідає нині наш, Погребищенський район, на тлі області?

  — Узагальненого рейтингу розвитку районів тепер немає, але мені приємно констатувати, що за підсумками аграрного року Погребищенський район є одним з найкращих у Вінницькій області. І це відзначалось нещодавно на засіданні колегії облдержадміністрації. Як і інші райони, Погребищенський має свою певну специфіку, проблематику і можливості для розвитку.

  Разом з тим району є над чим працювати в сфері стимуляції залучення інвестицій на свою територію, особливо в промисловий сектор, необхідно докладати зусиль для створення нових робочих місць. Одне робоче місце в промисловості створює до 5 супутніх чи суміжних в інших видах діяльності. Є позитивні, є проблемні моменти. І їх можна з успіхом вирішувати, коли проаналізувати коло спеціалістів, яке у вас працює.

  — Так, промисловість практично відсутня на карті нашого району. «Випали», як кажуть з цієї обойми, колись не останні в області маслосирзавод, цукровий завод...

  — Якщо поведемо мову про молокозавод, скажу відверто, що коли серйозний інвестор шукав майданчик, де розмістити виробництво масло- і молокопродукції в Іллінцях чи в Погребищі, його в Погребище просто не впустили. Всі тішились, що там такий добрий молокозавод, а він на ті часи, можливо, в деяких моментах ще відповідав певним вимогам, та згодом підприємство припинило своє існування внаслідок того, що у виробництво ніхто нічого не вкладав і не інвестував.

  Базова проблема району зводиться до того, що в регіоні протягом тривалого часу була відсутня комплексна система мотивації створення якраз нових робочих місць в галузях виробництва.

  Хоча тривалий час і в області була така собі боротьба поглядів між рудиментами командно-адміністративної системи, які звучали «не пущать», і новими підходами з точки зору стимуляції пошуку інвестора. І, на жаль, в Пог­ребищенському районі домінувала ось ця лінія «не пущать», і сьогодні, швидше за все, ви пожинаєте результати тих системних упущень. І це при тому, що район має дуже вигідне розташування з точки зору транспортного сполучення між обласним центром і столицею країни, територія має розвинуту інфраструктуру, в т. ч. енергетичну, висококваліфіковану робочу силу, район інтелігентний по своїй суті.

  З іншого боку, ніхто не прийде ні з області, ні зі столиці і не буде стимулювати розвиток промислового виробництва. І на мою думку, не завжди треба чіплятися за те, що було. Погляньмо сьогодні на економіку Вінницької області: 90 відсотків її потенціалу формують не ті підприємства, які колись були, а абсолютно нові або ж ті, які отримали нових власників, пройшли докорінну модернізацію виробництва.

  Наприклад, багатьом поколінням відомий Він­ницький олійножировий комбінат переробляв за радянських часів 400 тонн соняшникового насіння за добу, нині його потужність сягає 3000 тонн. В іншому вимірі — це 3 відсотки світової переробки соняшнику! Економічний кістяк області нині формують такі компанії, як Група Barlinek (польсько-українське підприємство), котра є провідним світовим виробником багатошарових дерев’яних підлог, продукція якої продається до 55 країн на 5 континентах світу, Аграна Фрут (спеціалізується на переробці фруктів і ягід і включає в себе повний цикл робіт: від вирощування і заготовки сировини до переробки та випуску готової продукції), всесвітньо відомий бренд «Немирів», комплекс «Миронівського хлібопродукту» (до речі, зараз реалізується друга черга інвестиційного проекту, власники прислухались до позиції обласної державної адміністрації і базовим елементом другого етапу буде будівництво потужного біогазового комплексу, це дасть змогу уникнути дискусій навколо екологічної складової і принесе ще 500 млн доларів США інвестицій на нашу територію, та плюс 3 тисячі робочих місць до 4 тисяч нині діючих). Це потужна точка економічного зростання на південному сході області, яка буде визначальною на найближчі півтора-два десятки років.

   Перед нами стоїть завдання створити подібні точки в інших місцях області, в тому числі й у північно-східній стороні, тому, повторюсь, Погребищенському району є над чим попрацювати.

  — Процес децентралізації: проводиться чимало семінарів, публікуються різного роду роз’яснювальні методички, є позитивні сподівання, але виникають і запитання. Чи не станеться так, що добровільне об’єднання громад може затягнутися в часовому проміжку і Верховна Рада на одному з пленарних засідань просто ухвалить закон про новий територіально-адміністративний устрій держави згідно перспективного плану Кабміну?

  — Насправді багато робиться у напрямку поширення інформації про децентралізацію, добровільне об’єднання громад, але не всі розуміють. Нещодавно я був у Бару, там одна громада об’єднується. Коли розповів про переваги добровільного об’єднання громад, до мене підійшла жіночка і каже: не ліквідовуйте нашу Копайгородську дільничну лікарню. Вона була здивована моєю відповіддю, а я їй просто сказав: вирішення проблеми дуже просте — потрібно зробити об’єднану територіальну громаду. Схоже психологія більшості людей зводиться до того, що треба когось знайти, поїхати попікетувати, перекрити дорогу у випадку ліквідації чи закриття певного об’єкта. А вирішення полягає в тому, щоб громада добровільно об’єдналась, їй передали фінансування, у даному випадку субвенцію на заклади охорони здоров’я, яка зараз заходить на район, а була б на об’єднану громаду, і громада самостійно прийняла б рішення чи потрібен їй лікарняний заклад і в якому вигляді.

  Децентралізація — це комплексний процес. Це абсолютна зміна світогляду і система організації влади на районному рівні. Маємо 25 років незалежності, а й досі від голови ОДА очікуємо дій через призму першого секретаря обкому компартії. Це кардинально не відповідає дійсності. І не відповідає тим викликам, які стоять перед суспільством. Якраз децентралізація змінює це. Ми передаємо на об’єднану громаду субвенцію на охорону здоров’я, субвенцію на освіту, і вони самостійно будуть приймати рішення, на які заклади їм потрібно. Додатково передаються 65% податку на доходи фізичних осіб, місцеві податки і збори. Згідно останніх рішень на громади передаватимуться права на розпорядження землями поза межами населених пунктів. За два—три роки це буде клубок позитиву і, зрозуміло, відповідальності, де люди будуть відчувати, що вони самостійно впливають на реальний стан справ на місцях. Ніхто з київського міністерства не буде вказувати, які школи ліквідовувати, а які залишати. Виникають запитання, а чим тоді займатиметься район? Кардинально буде переглянуто функції. Наприклад, на рівні району залишиться районний відділ освіти. Зараз установа є голов­ним розпорядником коштів та фінансує всі школи і дуже часто його службовці займаються господарськими питаннями, а на методологічну роботу чи організацію учбового процесу просто не вистачає часу. То коли цим займатиметься об’єднана громада, відділ освіти виконуватиме властиві йому функції: слідкувати за дотриманням державних стандартів про освіту, системою підготовки і розстановки кадрів тощо. Відділ освіти буде займатися освітою! Це саме стосується й охорони здоров’я. Райдержадміністрація не буде розказувати фермеру, що йому сіяти й коли орати, а буде контролювати, скажімо, в аграрній сфері, ефективність використання землі, надавати адміністративні послуги.

  На сьогодні маємо 21 об’єднану громаду, готуються документи ще по 19 громадах. Моє завдання, як голови облдержадміністрації — створити критичну масу із позитивних практик об’єднаних територіальних громад. Як тільки цього буде досягнуто, то той, хто стоїть спостерігачем збоку і виважує, чи його це торкнеться чи ні, можливо, дозріє до думки про те, що він дуже серйозно помиляється. Бо якщо гіпотетично уявити об’єднану громаду, де громада новоствореної адміністративно-територіальної структури відповідає за школу, за дитячі садочки, сама приймає рішення по лікувальних закладах, їй іде субвенція на дороги, управляє землями навколо населених пунктів, а поряд — класична, як на вчорашній день, громада чи село, де є сільський голова, бухгалтер, секретар, землевпорядник, які не можуть навіть тендери провести, бо вони не знають, як це зробити, то на фоні цього позитиву люди дуже швидко запитають: слухай Петро, а чого ти там сидиш? А чим ти зай­маєшся, чому сусідні села розвиваються, а у нас, як в тихій заводі?

  Я не ідеаліст, я просто моделюю ситуацію і дивлюся в завтрашній день. Я думаю за два—три роки ми досягнемо маси позитиву, і вона буде притягувати інші громади. І це буде серйозним поштовхом для подальшого руху.

  Об’єднання громад — еволюційний процес, але зрозуміло, хто буде поза його межа­ми, на якомусь етапі Верховна Рада дійсно тих, хто залишиться на узбіччі, приєднає до успішних громад. Тому не треба сидіти, а треба рухатися. До речі, в Погребищенському районі не створено жодної об’єднаної територіальної громади. Це свідчить про пасивність.

  — У приміському селі Гопчиця вже півтора десятка років стоїть приміщення недобудованої школи. Розумію, що для введення будівлі в дію потрібні чималі кошти, кажуть, що тепер це кілька десятків мільйонів гривень. Якщо поруч знаходиться місто, де є дві опорні школи, можливо краще доставляти сільських учнів туди на навчання, а довгобуд перепрофілювати під інші цілі?

  — Стосовно довгобуду — відповідь на це питання криється знову-таки в процесі добровільного об’єднання територій. Громада, якби об’єдналася, мала б сама вирішити, що робити з довгобудом. Але я спробую трохи ширше прокоментувати цю ситуацію.

  Відбувається об’єктивний процес. І не тільки у селах Пог­ребищенського району: якщо раніше у колгоспах та КСП працювали по 300—400 чоловік, то хоча сьогодні аграрний бізнес продукує в три рази більше продукції ніж за радянських часів, залучається у виробництві в десятки разів менше робітників. Кількість людей, які працюють в сільській місцевості, напевно, і надалі буде зменшуватись. Причина цьому — процес комплексної автоматизації виробництва. Базовою проблемою є виїзд із сільських громад населення продуктивного віку. Свою роль відіграє і показник народжуваності, відтак спостерігається загальна тенденція зменшення наповнюваності шкіл дітьми. Тривалий час ми жили в полоні певних ілюзій, просто не давали собі відповіді, що відбувається. Тим часом це позначилося і на різкому зниженні якості навчання дітей в сільській місцевості. Лакмусовим папірцем цьому є зовнішнє незалежне тестування. З кожним роком показник серед вихованців сільських шкіл погіршується. Так, в одному з районів Вінницької області 25 дітей-випускників претендували на золоту медаль. З них жоден під час зовнішнього незалежного тестування не підтвердив свій рівень знань. Що відбувається? Як ми навчаємо дітей: щоб вони були конкурентоздатні чи для батьків, які вирішують питання з вчителями в якийсь спосіб?

  Змоделюємо ситуацію: дитина навчається в школі, їй треба пройти незалежне тестування, наймають репетиторів. Але репетитор доводить дитину лише до стандарту, який би дав можливість пройти їй атестацію. Значить, ми не даємо в загальноосвітніх школах цей стандарт! Тим часом, держава на це виділяє кошти. Добре, що в людини є можливість доплатити, а якщо немає...

  Ми наперед позбавляємо талановитих дітей можливостей отримати якісну освіту. Але часто, коли мова заходить про закриття навчальних закладів, місцеві жителі рідко задумуються над якістю навчання, а навпаки спекулюють дітьми для того, щоб вирішити якісь меркантильні інтереси. Але якщо в школі відсутні перші два класи, то кого там навчати?

  Сьогодні народився інший тренд: батьки усвідомлюють, які знан­ня потрібні дитині, і масово, що раніше було характерно лише для Вінниці і району, з некомплектної школи довозять своїх учнів у школу, яка дає якісну освіту.

  Міністерство пішло на формування так званих базових шкіл і зараз цей процес триває, як Ви згадали і в Погребищі. І цьому причина не тільки комп’ютери, інтерактивні дошки в базових школах, але й фахово підготовлені педагоги.

  — Валерію Вікторовичу, як Ви ставитесь до процесу роздержавлення видань, засновниками яких є виконавчі структури державної влади та органи місцевого самоврядування? Чи не створюється таким чином загроза інформаційній безпеці держави?

  — Я можу Вам сказати, що у нас чимало рішень подібного плану приймається непродумано. Приймаються рішення, а потім чухають потилицю: що ми зробили?

  Проти України без всяких сумнівів триває інформаційна війна, у якій часто використовуються брудні технології так званої вільної преси, яка в гонитві за сенсаціями, брехнею, а ще частіше на замовлення власників не зупиняється ні перед чим. Сьогодні в умовах сучасних інформаційних технологій кожне надруковане чи озвучене слово виступає дуже серйозною зброєю. Можна запустити, скажімо, через соціальні мережі дезінформацію і сколихнути все суспільство. Є чимало, як ми їх називаємо, кишенькових ЗМІ, котрі контролюються олігархами або політичними силами, яким далеко до об’єктивної інформації, бо вони відробляють оплату за свою діяльність.

  Я достатньо обережно ставлюсь до роздержавлення. Але процес іде, і ми робимо все для того, щоб місцеві бюджети в значній мірі допомогли колективам пройти перехідний період. Мій прогноз: рано чи пізно громади знову прийдуть до ідеї відновлення комунальних видань, щоб працювати з людьми і надавати їм соціальну інформацію.

  — Валерію Вікторовичу, кілька слів про себе: що найбільше цінуєте в людях, чи були кумири вашої життєвої дороги?

  — Найбільше ціную в людях порядність. Тому що це є запорукою руху вперед. Мені дуже часто кажуть, що треба ставити на перше місце професійність. Так, це важливий фактор. Але, на мою думку, якщо поставити на виконання певного завдання людину професійну, але не порядну, то, повірте, що з цього професіоналізму потім виростає багато бід для справи і для людей.

  Якщо вести мову за кумирів, я не та людина, яка вірить якимось ідолам або бачить у комусь месію, я надав би перевагу такому означенню, як авторитет людей, яких я поважаю. У сучасних українських реаліях згадав би перш за все Верховного Архієпископа Любомира Гузара— єпископа Української греко-католицької церкви, хоча й відношу свої уподобання до іншої Церкви. Але це, вважаю, моральний авторитет, до якого треба прислухатися.

  Дуже імпонує мені Стів Джобс — американський підприємець і винахідник, який oтpимaв шиpoкe визнaння в якocті піoнepa epи IT-тexнoлoгій, на жаль, нині покійний. Слідкував за ним, за його поглядами, до речі, нещодавно прочитав англійською його автобіографічну книгу. Унікальна річ, яка, можливо, далеко відходить за наші звичні уявлення про світ, про бізнес. Я шокований його дослідженнями: з’ясовується, усе, що винайдено людством в інформаційному плані за два останні роки, — це більше ніж за увесь проміжок людського розвитку.

  — Звідки черпаєте сили і наснагу, адже діяльність голови обл­держадміністрації виснажує?

  — Знаєте, жалітись ні на що не буду, просто скажу: дійсно, непросто, але колись піймав себе на думці, що мною рухає велике прагнення у цей непростий час для країни, для людей віддати частину себе, своїх знань для того, щоб ми рухались вперед. І таких людей зараз у владі і в суспільстві багато.

  Розмову вів Микола Маценко, Погребищенська районна газета «Колос» №98 від 23.12.2016 р. МАЦЕНКО.