Як ми уже повідомляли на сайті Погребищенської райдержадміністрації дослідницькими групами, створеними при Погребищенській райдержадміністрації, виконавчих комітетах міської та сільських рад Погребищенського району, у 2007-2008 роках було проведено кропітку пошукову роботу зі складання поіменного списку 8914 жертв та 3231 постраждалих від Голодомору, зібрано свідчення 168 очевидців про ті страшні часи.

  За результатами їх роботи всі матеріали опрацьовані згідно методичних рекомендацій Українського інституту національної пам’яті та були надіслані до обласної державної адміністрації для підготовки обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору. Оригінали зібраних матеріалів здані до Вінницького обласного державного архіву.

  Також було виявлено 63 місця масових поховань. На 58 з них - встановлені пам’ятні знаки.

  Публікуємо частину свідчень мешканців району, які пережили ті страшні роки.

  • Свідчення жительки села Травневе
    Погребищенського району
    Вінницької області
    Лозінської Анастасії Петрівни
    1928 року народження про події Голодомору 1932-1933 років:

  «Коли був голодомор мені було мало років, але я пам’ятаю багато чого з того важкого часу. Масово почали вмирати люди в кінці 1932 року і літом 1933 року. Ізвозчику, який звозив трупи людей давали півбуханки хліба. У кого була корова, той не голодував. Так у сім’ї Женьки Зубкової була корова, старші діти ходили ловити ракушки, а мати жарила їх, давала дітям їсти і говорила, що то м”ясо з теляти. Споживали горобців, акацію, клєвер, лободу, ворон. Також, хто міг, ходили в Київ міняти туфлі, піджачки, спідниці на харчі. Весь урожай забирала влада, з району була комісія з трьох чоловік. Документів ніхто не показував і не представлявся, хто і звідки вони. Застосовували покарання побиттям, висилали, гонили, зброєю в спину цілились. Люди переховувались по чужих селах. Ховалися в печі, під штандарами. В той час ходила таке приказка: “Спасибі Сталіну грузіну, що видумав таку різіну на галоші”. Був такий чоловік, який доносив владі на людей, читав лекції, випитував, а потім доносив. Для тих, хто працював в колгоспі та виконували по 2-3 норми, давали хліб і дерть по 200 грам. Люди йшли працювати заради того щоб мати кусочок хліба, щоб нагодувати дітей.

  “П’ять колосків” – це збирали колоски і потрібно було здати все, якщо приховаєш і знайдуть, то били і забирали в тюрму. Колоски не дозволяли збирати додому. Тоді були охоронці їх називали тоді “об”єщоки”- які об”їзджали поля. Заставляли йти в колгосп і туди вести корову, коні, свиноматки, реманент. Коли зоставалися діти, батьки яких повмирали від голоду, то їх здавали в приют, який був у с. Дзюнькові. Жила сусідка баба Ганя, яка ловила і їла чужих дітей, різали людей і ховали в підвал в хаті під ляду.

  Мій батько був управляючим, забрали його у тюрму за зерно, що недокладав на людей у селі в кого що було, три роки відсидів і помер. В сім’ї нас було четверо, в нас була корова, так ми виживали.

  В 1946 році була дуже засуха, садили лушпайки. В 1947 році я вийшла заміж. На столі були вінігрет обтертий скользою (горубка), ячміний хліб, картопля, горілка з буряків (дозвлялося тільки 9 пляшок), капуста. Багато людей повмирало в той страшний час. Нікому не бажаю такого лиха.

  На цвинтарі був викопаний великий яр туди скидали і ховали. Зараз на тому місці лежить великий камінь.

  • Свідчення надала Лозінська Анастасія Петрівна (Підпис)
  • 09.06.2008 року,зі слів записала завідуюча сільським клубом с.Травневе Чухліб Катерина Петрівна (Підпис)
  • 09.06.2008 року Підпис громадянки Лозінської Анастасії Петрівни та надані нею спогади на двох аркушах,
  • підпис Чухліб Катерини Петрівни засвідчую
  • Сільський голова (Підпис) О.М.Федюк 10.06.2008 року
  • Свідчення інших жителів Погребищенського району (Відкрити)

  Загальний відділ апарату райдержадміністрації